10 ознак нездорових особистих кордонів, і що з цим робити

Здорові особисті кордони - фундамент здорових відносин із собою, оточуючими людьми і усім світом загалом. Коли наші особисті кордони “хворіють”, ми часто відчуваємо роздратування, втому, неповагу до самих себе, навіть не усвідомлюючи, в чому причина такого стану.

Якщо в тебе періодично виникають складноші в спілкуванні з іншими, є відчуття, що тебе використовують, не поважають, не рахуються із твоїми інтересами, - скоріш за все, в тебе є проблеми із особистими кордонами.

Ось 10 ознак, які стовідсотково вказують на це:

Тобі складно говорити “НІ”

Найголовніша і найхрактерніша ознака слабких особистих кордонів. Тобі просто нестерпно відмовляти комусь в чомусь, навіть якщо йдеться про незручні, невигідні чи навіть небезпечні для тебе речі.

Ти кожного разу говориш: “Так, без проблем”, а потім картаєш себе за слабкодухкість.

Ти часто почуваєшся жертвою обставин

Звинувачувати когось чи зовнішні обставини в своїх невдачах означає визнавати їх вирішальний вплив на своє життя. Наче не ти особисто керуєш всім, що відбувається із тобою, а якась непереборна сила створює нескінченні перепони на шляху до твоїх мрій.

Ця ознака теж говорить про те, що і в думках, і в реальному житті ти легко впускаєш на свою особисту територію чужинців, дозволяючи їм керувати своїм життям.

Ти уникаєш будь-яких конфліктів

Постійна конфронтація з оточуючими - теж ознака хворих особистих кордонів, через проблеми з якими людина відчуває потребу постійно захищатися і агресувати, навіть там, де в цьому немає жодної потреби.

Але куди більш поширеною є інша ситуація, коли ми щосили уникаємо навіть натяків на здоровий конфлікт - такий, в якому якраз і народжується істина. Конфлікти - частина здорової комунікації дорослої людини. Ми всі маємо інтереси, потреби, бажання, які можуть протирічити чи заважати інтересам інших. Пошук компромісів і починається із зіткнення, коли кожна зі сторін озвучує те, що для неї бажано і прийнятно, а що - ні.

Людина із здоровими особистими кордонами робить це спокійно, без усілякого напруження. Людина із нездоровими особистими кордонами нервує, відчуває злість, але погоджується на що завгодно, що буде вигідно для усіх, окрім неї самої.

Тобі складно заявляти про свої права, інтереси чи просто бажання

В особливо складних випадках ти ще можеш вважати це своєю чеснотою. Мовляв, всі навколо егоїсти, а я не така.

Насправді за цим прихований страх, що тебе засудять за те, що ти насмілилася сказати про те, чого дійсно бажаєш. Бажання бути “Хорошою дівчинкою”, аби заслужити на схвалення оточуючих, перекреслює усе.

Ти часто звинувачуєш себе

В усьому - від серйозних речей до дрібничок. Людина із здоровими особистими кордонами теж визнає свої помилки, але в конструктивному дусі - щоб проаналізувати, зробити висновки і рухатися далі.

Ти ж схильна “залипати” в прокручуванні ситуацій, де залишилась незадоволена собою, знову і знову.

Ти відчуваєш відповідальність за почуття інших людей

Причини такої поведінки мають коріння з дитинства. Нас привчили поводитися так, щоб ніколо не засмучувати, і це стало твоєю життєою програмою.

Замість того, щоб фокусватися на своїх потребах і своєму житті, ти витрачаєш купу енергії на те, щоб відслідковувати реакцію інших на свої дії і постійно тривожишся через це.

Щоб зрозуміти істинну причину своєї тривожності і впоратися з нею, почни з Гри. Іноді розуміння причини проблеми - вже більша частина її вирішення.

Ти категорично не готова сприймати жодної критики в свій бік

Нездорові особисті кордони можуть бути як майже прозорими, так і занадто жорсткими. В першому випадку ти слухняно ковтаєш будь-які (навіть токсично-критичні) зауваження в свою адресу, в другому - реагуєш агресивно, неадекватно обставинам.

Так, ми можемо викликати різну реакцію у оточуючих, в тому числі таку, яка нам не дуже подобається, але здорові особисті кордони - це вміння слухати і бачити в такій реакції  можливості для зростання чи спокійно відповісти: “Мені не подобається, як ти зі мною говориш”, - у відповідь на токсичні репліки.

Ти сприймаєш будь-яку відмову як особисту трагедію

Справа в тому, що нестійкі особисті кордони - справжня іржа для нашої впевненості в собі, а невпевнені в собі люди зазвичай узагальнюють свій досвід і доходять висновку, що з ними в цілому щось не так. Не з ідеєю, не з окремими проєктом, не з цими конкретними відносинами - а з ними в цілому.

Між тим, відмова - така ж частина дорослого спілкування, як і згода, тому надавати їй надважливого значення точно немає жодного сенсу.

Ти дозволяєш ставити собі незручні питання і сама охоче втручаєшся в життя інших

Особисті кордони - це внутрішні правила, які встановлюють, як з нами можна, а як ні. Інший їх бік - розуміння, як нам можна взаємодіяти з іншими. Проблема зазвичай існіє по обидва боки водночас.

Люди з нездоровими особистими кордонами дозволяють іншим ставити собі незручні питання, виправдовуються, намагаються виглядати краще, аби отримати схвалення інших, і так само дозволяють собі втручатися на особисту територію інших - із зауваженнями, непроханими порадами, засудженням і плітками.

Ти намагаєшся переробити родичів, друзів і колег

Ще одна характерна ознака слабких особистих кордонів. Замість того, щоб мати сміливість займатися власним життям, ти намагаєшся щось довести іншим людям. Ось вони стануть кращими, тоді і моє життя теж налагодиться!

Якщо в тебе час від часу виникають ідеї щодо того, щоб когось соромити, наводити у приклад “як треба” (“як вчиняють справжні чоловіки”, “як роблять турботливі мами” тощо), створювати обставини, за яких людина “сама все зрозуміє” чи ще якимось чином маніпулювати чужими емоціями, це чітко говорить про те, що тобі не вистачає здорової стінки між власним життям і життям інших.

Звісно, нас може щось не влаштовувати в тих людях, з якими ми спілкуємося. Але людина із здоровими особистими кордонами або відкрито говорить про це, намагаючись знайти компроміс, або керує своїми реакціями, змінюючи своє ставлення там, де це можливо. А там, де неможливо, просто іде з токсичного оточення.

Що робити з нездоровими особистими кордонами?

Оздоровлювати. Визначитися з тим, що для тебе важливо, встановити внутрішні правила, які ти не станеш порушувати ні за яких обставин, усвідомити, що не станеться ніякої трагедії, якщо ти заявиш про свої бажання чи відмовиш комусь.

Відразу кардинальних змін не станеться - психічні процеси потребують часу для прийняття і адаптації нового. Але рухатися маленькими кроками можна вже сьогодні.

Коли тебе наступного разу щось зачепить в розмові з рідною тіткою чи колегою, не реагуй автоматично, за звичним сценарієм. Дозволь собі усвідомити свої емоції і відповісти на питання: “Чому для мене це неприємно?”. Якщо є бажання і внутрішні сили, можна навіть обговорити це - м’яко, ввічливо, але твердо говорячи про те, що для тебе неприйнятно.

Важливо! Відмовляючи іншим чи захищаючи себе, не переходь на особистості. Звинувачення типу “Ви зі мною ніколи не рахувались” або “Завжди ти мене повчаєш!” ні до чого не призведуть. Тримайся теми розмови і не дозволяй втягнути себе в зайві дискусії. Наприклад, так: “Знаєш, мені дискомфортно, коли за мене вирішують щось, давай наступного разу ти спочатку зателефонуєш мені, добре? Дякую за розуміння”.

Відновлюючи свої власні кордони, не забувай про кордони інших людей. Зупиняйся щоразу, коли захочеться дати комусь оцінку, задати питання на делікатну для співрозмовника тему чи передати плітки.

Оздоровлення особистих кордонів - вулиця з двостороннім рухом. Не поважаючи почуття чи приватність інших, неможливо навчитися і привчити інших поважати самого себе.